Друже Командире, нещодавно сталася сумна подія — відійшов у вічність Провідник Організації Полковник Василь Іванишин. Що б Ви хотіли сказати у зв'язку з цією передчасною смертю?
Так, Провідника з нами вже немає на цій грішній землі.
Його смерть стала для мене черговим випробуванням, бо уявити своє життя без нього — без його мудрості, розуму, життєвого оптимізму, почуття гумору, порад, врешті-решт його величі, я не можу і сьогодні.
В історії України завжди були люди, що уособлювали той чи інший її період. На моє глибоке переконання, Полковник Василь Іванишин став в один ряд із Святославом Хоробрим і Богданом Хмельницьким, Шевченком і Донцовим, Коновальцем і Бандерою. Його внесок у розвиток теорії та практики національно-визвольної боротьби українського народу неможливо переоцінити. Вартує тільки перечитати всі його твори, придивитися до людино- та націотворчої системи, яку він витворив у період незалежності України, щоб зрозуміти, з якою Людиною, з яким Українцем ми мали щастя жити і боротися в один час.
Чи визнавали це більшість його сучасників? — Ні. Чи визнають це колись? — Не знаю. Але твердо переконаний, що другу Василю це і не було потрібно. Бо він творив і боровся як Націоналіст — не за славу і заплату, а за «мертвих, живих і ненароджених» українців в Україні та поза нею сущих.
Багато різних «шавок» скавуліло та злобно гавкало навколо Іванишина. Політиканчики всіх мастей з різних таборів, псевдонауковці і навіть колишні соратники пробували по краплі виточити кров з Провідника. А він, намагаючись не звертати на це увагу, просто робив свою справу — робив її з посмішкою на устах та з впевненістю у тому, що з нами Бог. І його знаменита фраза, яка завжди лунала в складні для Організації часи: «Якщо Господь сотворив бандерівців, то Він за них і подбає!» — промовисто говорить про непересічну віру цієї Людини в Творця. Ця його віра та його приклад і нас — простих хлопців зі всієї України, і не тільки з України, — надихала та провадила на шлях Національної Революції.
Згадую першу зустріч з ним в кінці липня 1994 року в Луцьку — і те «нокаутуюче» позитивне враження від його слів, від манери поводження, від поваги до співрозмовників. Потім сотні і сотні зустрічей, вишколів, акцій, просто бесід на найрізноманітніші теми — і кожного разу я міг відкрити в Провіднику щось абсолютно нове та позитивне, кожного разу я чогось у нього навчався такого, чого не міг навчитися ніде та ні у кого. Знаю, що такі самі спогади могли б висловити сотні моїх побратимів по боротьбі.
Дуже любив Провідник Наддніпрянщину, саме там бачив він передову національно-визвольного фронту, викладався «на всі сто», перетворюючи стихійну, широку східняцьку натуру на дисциплінованих і жертовних лицарів Ідеї та Чину. Приїжджаючи до мене у Кам'янське (окупаційна назва Дніпродзержинськ), завжди жартував, що він єдиний, який відпочиває і душею, й тілом у зоні екологічного лиха. Скільки годин було проведено у вагомих розмовах на берегах Дніпра та Орілі. Навіть зрідка відпочиваючи по-козацьки за чарчиною, Батько умів ненав'язливо, наче ненароком виголосити чергову максиму, якою і сам керувався у житті, на кшталт: «Хлопці, запам'ятайте золоте правило: не горілка має бавитися людиною, а людина — горілкою».
Пам'ятаю і останню зустріч за тиждень до його смерті. Я приїхав звітувати про роботу, зроблену на ділянці антиімперського фронту. Окреслив йому ситуацію, розповів про плани, про заплановану на 8 травня Установчу конференцію Міжнародного антиімперського фронту, про пропозицію наших закордонних соратників очолити йому новостворений фронт — побачив палаючі очі та почув дуже важливі слова, важливі не тільки для мене: «Дмитре, ми вийшли на найвищий з часу заснування «Тризубу» етап у своєму розвитку. Головне не зупинятися, а йти ще вище!» Ця фраза тепер є для мене ключовою: «Йти ще вище!»
Я знав дуже легке, навіть жартівливе ставлення Батька до смерті, і тепер, я переконаний, сидить він десь «на хмаринці» і з посмішкою говорить комусь, хто знаходиться поряд: «Нічого, хлопці справляться на землі тепер і без мене. А тут, на Небі, я їм допоможу!..»
І ми всі дуже сподіваємося на допомогу Божу та заступництво Провідника. Будемо ж вірити у це і боротися «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!»
Друже полковнику, зараз на Вас лежить головна відповідальність за долю «Тризуба» імені Бандери. Які кроки Ви зробите для того, щоб Організація продовжила свій революційний, націоналістичний шлях?
Я чудово розумію, що заповнити втрату Батька «Тризубу» на сто процентів не вдасться ніколи. Але він створив Організацію націоналістичну, а тому ми зобов'язані знайти вихід і вийти і з цієї складної для нас ситуації ще міцнішими, ніж були дотепер.
По-перше, тих стратегічних ідеологічних і політико-програмових матеріалів, які розробляв Полковник, вистачить ще не на один рік не тільки нам, а й всім, хто вважає себе націоналістами. Найголовніше — це розробляти їх, переводити в оперативну та тактичну площини діяльності націоналістичного руху. Його напрацювання ми зобов'язані максимально довести до свідомості українського народу.
Степан Бандера говорив про те, що основною для українських націоналістів є боротьба за душу українця — ось тому для нашої Організації залишається одним з головних завдань пропаганда українського націоналізму, донесення нашої ідеології до всіх прошарків українського суспільства. А варіанти пропагандивної діяльності з'являються все нові та нові.
По-друге, Провідник передбачав дії Організації на декілька кроків наперед, а тому, усвідомлюючи, що на цій землі немає нічого вічного, з його ініціативи була створена Головна Рада, в яку увійшли засновники «Тризубу», що у свій час займали вищі посади в Організації, а значить мають неоціненний досвід організаційної діяльності. Тому мені, як Головному Командиру, є на кого спертися зараз, і я переконаний, що для всієї Організації Головна Рада послужить надійним оплотом у всі часи. До того ж, друг Василь навмисно в останні роки свого життя максимально дистанціювався від керівництва повсякденним життям Організації, привчаючи нас до повної самостійності у прийнятті рішень та несення відповідальності за них.
По-третє, Центральний Провід є дієвим організаційним чинником. Саме там сконцентрована перспектива «Тризуба». І Провідник, і я бачили, як «тризубівська» молодь виросла за останні два роки. Сформована націоналістична провідна команда із людей, що в середньому мають 22–25 років. При цьому це представники всіх регіонів України. Хлопці, яких я без применшення оцінюю як золотий фонд і Організації, і всієї України. Хтось із них вже у найближчий перспективі зможе очолити Всеукраїнську Організацію «Тризуб» ім. С.Бандери.
Улітку, якщо дозволить ситуація, ми проведемо черговий (6-ий) Великий Збір, на якому закріпимо ті стратегічні напрямні організаційної діяльності, які нам залишив Провідник, і з новими силами продовжимо бій за Україну. Тому, маючи нагоду, я звертаюся до всього членства «Тризуба» з проханням максимально підготуватися до цієї організаційної події, для того, щоб Збір пройшов активно, мобільно та максимально ефективно як для Організації, так і для всього націоналістичного руху.
У минулому своєму інтерв'ю Ви, друже Дмитре, згадували об'єднавчий процес, черговий етап якого розпочався з Вашого відкритого листа керівникам та провідному активу націоналістичних структур. На якому він рівні зараз?
Концепцію об'єднання націоналістичних організацій у свій час розробив славної пам'яті Провідник Василь Іванишин. У лютому ми знову спробували її реалізувати. Результати почали даватися взнаки практично відразу. Найкращі показники на сьогоднішній день є у стосунках між «Тризубом» та Організацією Українських Націоналістів під проводом Миколи Плав'юка. У ході перемовин досягнуто конкретних домовленостей про повну співпрацю у всіх ділянках організаційної діяльності. Також зараз готується відповідний меморандум, який дозволить нашим структурам максимально поєднати всі ресурси — і кадрові, і матеріальні — у боротьбі за УССД.
Не можу не згадати про те, що одну із останніх своїх політичних зустрічей наш Провідник провів власне з другом Миколою Плав'юком. І наскільки я знаю, вона прискорила об'єднавчий процес між «Тризубом» імені Бандери та ОУН.
Також у нас добрі й дружні стосунки із Всеукраїнським об'єднанням «Свобода». Без зайвих розмов «тризубівці» та «свободівці» вже провели десятки спільних акцій. Літній період, сподіваюсь, дозволить нам провести декілька спільних різнопланових вишколів, конференцій, заходів тощо.
Користуючись нагодою, я хочу подякувати пану Олегу Тягнибоку за допомогу під час загострення хвороби нашого Провідника, а також за співчуття, яке він висловив з приводу смерті Полковника Василя Іванишина.
Думаю, що за рахунок зближення ідейно-світоглядових позицій та спільних націозахисних дій і ОУН, і ВО «Свобода», і «Тризуб», і інші націоналістичні організації досить скоро підійдуть впритул до відродження єдиного, потужного націоналістичного руху. І це не просто слова. Навіть ті структури, які не дали якихось відповідей на заклик до об'єднання, сьогодні на рівні обласних, міських, районних своїх осередків активно співпрацюють з «тризубівськими» підрозділами, незважаючи на «наїзди» стосовно цього з боку своїх проводів. Як співається у пісні, присвяченій одним із наших симпатиків річниці «Тризуба», «собака гавкає, а стрій іде…»
Друже полковнику, і в українських засобах масової інформації, і на світових інформаційних ресурсах з'явилося багато коментарів та інформаційних повідомлень, що стосуються створення Міжнародного антиімперського фронту. Чи не могли б Ви детальніше зупинитися на цьому аспекті націоналістичної діяльності?
Ідея створення названої Вами структури не є новою для українських націоналістів. Ми всі пам'ятаємо, як наші попередники з ОУН-УПА створили Антибільшовицький блок народів (АБН), який протягом десятиліть ніс прапор національно-визвольних рухів багатьох народів світу. На превеликий жаль, вже при незалежній Україні він повністю втратив свою роль в координації антиімперської боротьби поневолених імперіями народів.
«Тризуб» не раз проводив спільні акції та вишколи з представниками інших держав, не раз, особливо на першому етапі російсько-кавказької війни, ми здійснювали ту допомогу, яку потребувала воююча Ічкерія. Потім же, в період короткотривалого перемир'я, зв'язки між народами Кавказу та українцями були або втрачені, або не відігравали значної ролі в спільній антиімперській боротьбі.
За останній же рік була пророблена велика робота для того, щоб представники різних народів світу, маючи єдині ідейно-світоглядові та морально-етичні цінності, не зважаючи на відмінності релігійного характеру, змогли нарешті вийти на етап структурного оформлення міжнародного антиімперського руху. На цей момент, фундаторами такого процесу стали Рух за деколонізацію Кавказу (РДК) під проводом Ахмада Сардалі та Всеукраїнська організація «Тризуб» ім. С.Бандери.
Під час попередніх консультацій з представниками РДК було домовлено про проведення 8-го травня 2007р.Б. установчої конференції Міжнародного Антиімперського Фронту (МАіФ), що і було зроблено. На конференцію, яка відбувалась на Тернопільщині, прибули представники різних народів — це і поляки, і чеченці, і литовці, і кабардинці, і кримські татари, і представники інших народів Кавказу. Перед початком була зачитана привітальна телеграма від Президента Чеченської Республіки Ічкерія Докку Умарова. В процесі виступів, обговорень і дискусій на основі тез, запропонованих Василем Іванишиним, була розроблена Резолюція, що проголошувала факт створення вищезазначеної міжнародної Організації та окреслювала першочергові завдання її діяльності. (З резолюцією можна ознайомитися на сайтах «Бандерівець» та Кавказ-Центр). Також було розроблено план діяльності МАіФ на найближчу перспективу, домовлено про проведення наступної конференції в найближчий час, обрано тимчасовий виконавчий комітет нашого об'єднання .
Не можу не повторити, що, згідно попередніх домовленостей, посаду керівника фронту мав обійняти славної пам'яті Провідник «Тризуба» Василь Іванишин, але Всевишній розпорядився інакше…
Заснування МАіФ — поки що є фактом, але ми прикладемо максимум зусиль для того, щоб вже у найближчому майбутньому він перетворився на фактор міжнародної антиімперської політики та став реальним центром, що здійснює координацію національно-визвольної боротьби і мусульманських, і християнських поневолених народів світу. Гаслами нашої боротьби є «Світ без імперій!», «Свобода народам! Свобода людині!», «Воля або смерть!».
Ось під цими лозунгами, з вірою в єдиного Бога, у право кожної нації на своє державне утвердження, колонами борців, а не отарами рабів, підемо в бій «За нашу і вашу свободу!»
І хай у цій боротьбі допоможе нам Бог!
Дякую за інтерв'ю.
16.05.2007р.Б.
Інтерв'ю брала подруга Марічка
Джерело: «Бандерівець»
Наша кнопка
версія для друку
