Різноманітність і складність, барвистість кольорів і неосяжність цього світу вражає допитливий людський розум. Але ще більше вражає те, що в цьому неосяжному світі очевидна взаємодія усіх прошарків буття. Виявляють себе гармонія, порядок, закономірність, внутрішня логіка. Все це навряд чи можна віднести до категорії випадкового, не гріша при цьому проти здорового глузду.
Не може бути гармонія і закономірність результатом випадкового руху неживої матерії. Досвід підказує нам, що ні один матеріальний об'єкт не може створити сам себе, і в величезному різноманітті речей і подій жодний об'єкт не містить в собі причину свого існування. (Безпосередньою причиною нашого з'явлення на світ були батьки. Для того, щоб існувати, нам необхідні повітря, вода, їжа і т.д.)
Сама цілісність світу повинна мати для себе єдину зовнішню причину. Цією причиною є Всемогутній Бог, який і являється причиною всього сущого.
Сам Господь не має потреби в причині, Він несхожий ні на один із відомих об'єктів, незалежний від цього світу, а, навпаки, цей світ живиться від Нього, залежить від Нього. Він створив цей світ, володіючи Мудрістю, Волею, Могутністю.
Віра у Єдиного Творця, у Його приписи і закони являє собою порятунок для людини. У наше століття, коли атеїзм розбещив людське суспільство, протиставлення науки і релігії сприймається як само собою зрозуміла річ. Першим у цьому накатаному словосполученні ставлять, як правило, науку. Маючи на думці при цьому, що наука — вища форма суспільної свідомості, так як вона ’рунтується на досвіді, експерименті, достовірному знані та ін. А релігія, чи бачите, опирається тільки на віру. Щоб рельєфній отінити «м'язи» науки, у якості «релігії» підноситься, як правило, набір примітивних казок, легенд, несусвітніх марновірств, язичницьких фантазій.
У всій цій тенденційності скидається з рахунків той очевидний факт, що приголомшена більшість положень, концепцій, теорій науки береться на віру. Коли нас вводять у курс так званих наукових побудов, саме собою мається на увазі, що ми повинні вірити в те, що живе саме по собі виникло із неживого, що багатоклітинні походять із одноклітинних, що людина походить від мавпи, що запропонована модель атома дійсно правильна, що спіраль ДНК виглядає саме так, як намалював її Уотсон і Крик, а не інакше.
Тому ми можемо говорити, що релігія й наука опираються на одну й ту саму основу — віру. Різниця складається лише в тім, що наука частенько міняє свою віру. У науці те, що вважалося ще вчора незаперечною істиною, сьогодні підноситься як омана й помилка.
У релігії ж навпаки — усі новітні відкриття науки лише підтверджують істини, які вона висловлювала завжди.
Видатний фізик Кельвін сказав: «Якщо добре й глибоко подумати, то побачите, що наука змушує вас вірити в Бога». Саме так ! Думати треба «добре» і «глибоко» ! Важливість цієї сторони підмічає інший мислитель — Френсіс Бекон: «Поверхневі й елементарні філософські знання приводять людину до атеїзму й безбожництва, а глибокі, повні й всебічні філософські знання роблять людину набожним і благочестивим».
Віра і невір'я — два стани людського духу, між якими величезна прірва. Віруюча людина бачить у навколишньому світі нескінченне число знамень Аллаха, Величний Він і Могутній. Для невіруючого будь-які докази існування Бога «недоказові», тому що в ньому сидить невір'я.
У Корані розповідається, що Іса — син Марйам, прийшов до синів Ізраїлева зі знаменнями ясними (з дозволу Аллаха зціляв сліпих, прокажених, оживляв мертвих).
У той День Аллах звернеться до Іси, сину Марйам, говорячи: «Ти згадай Мою милість і благовоління до тебе й до твоєї матері в найближчому житті, коли Я зміцнив тебе Святим Духом (Джабриілом), і ти говорив з людьми будучи немовлям в колисці, доводячи безвинність і чистоту твоєї матері, і коли дорослим ти говорив те, що Я тобі вселяв. І от Я навчив тебе писанню, мудрості, Торі і Євангелію, посланому тобі від Мене, і навчив тебе правильно говорити й чинити, і дав тобі здатність викликати знамення, які не під силу людині. І ось ти зробив із глини образ птаха й, з Мого дозволу й завдяки Моїй моці, вдихнув у неї життя. З Мого дозволу ти зціляв прокажених і сліпих, а також оживляв мертвих по волі Аллаха. Згадай також, як Я утримав синів Ізраїлевих, які хотіли розіпнути тебе й убити, коли ти представив їм ясні знамення, щоб вони увірували. Але сказали ті з них, які не увірували, що всі знамення, які ти показав, — лише очевидне чаклунство». (Трапеза, 110).
Тисячоліття не змінили нащадків тих, «які не вірували». Завзято чіпляючись за своє невір'я, проводять безглузді експерименти ті самі поверхневі мислителі, яких описав Бекон. Вони пропускають електричні розряди через так званий «первинний бульйон» (вода з розчиненими в ній амінокислотами), намагаючись довести «самозародження життя». З упертістю, гідною кращого застосування, вони знущаються над мавпою, намагаючись навчити її говорити.
Дослідження генетиків довели, що всі раси і народи землі походять від однієї жінки! Але невіруючого це не переконує. У найкращому разі, невір'я охоче трансформується в різні види ідолопоклонства. Людину постійно тягне зробити Бога відчутним, фізично почувати Його. Але якби Бог існував у такому виді, то воля волі не мала б місця. Аллах хоче залишити нас вільними. Не можна говорити: «Я не бачив Бога, не відчував його органами почуттів, отже, Його немає !».
За допомогою матеріальних почуттів й апаратів ми не можемо одержати безпосередньо нематеріальну інформацію.
Жоден погляд не осягає Його, а Він осягає погляди всіх і всяку річ. Аллах проникливий, розуміє Своїх рабів і обізнаний у всьому. Ніщо від Нього не сховане, і відає Він про все ! (Худоба, 103).
Весь всесвіт неосяжності, міріади процесів і подій у всіх її кутках, що протікають із певною закономірністю, гармонія, домірність і краса, що панують у світі, говорять про те, що Творець і Господар світів — один. У всьому проявляється воля й міць Єдиного Бога. У нього немає співтоваришів і Він — Абсолютний Господар усього сущого.
Людина — вище створіння Аллаха — знаходиться на особливому місці в ієрархії Його створінь. Аллах вибрав людину своїм намісником на Землі, наділив його, на відміну від інших тварин, розумом і волею волі. Тим самим людині дана можливість вибору життєвого шляху й об'єкта поклоніння.
Адже ми вказали йому прямий шлях, щоб він вибрав: стати віруючим або невірним. (Людина, 3).
Все життя людини, всі зміни в його житті є безперервний ланцюг випробувань. Людина створена для випробувань і поклоніння своєму Творцеві:
Я не створив джинів і людей, щоб вони принесли Мені яку — не будь користь, а лише для того, щоб вони Мені поклонялися. Але ж поклоніння приносить їм же користь. (Розсіюванні, 56).
Від поклоніння людини Аллах нічого не здобуває, від непокори людини — нічого не втрачає. Поклоніння Всевишньому Творцеві є найбільшою вигодою для самої людини. Поклонятися Аллаху — значить виконувати всі Його вказівки, остерігатися Його заборон.
Як тільки людина буде ухилятися від велінь Аллаха як в особистому, так й у суспільному житті, це негативно відобразиться на житті людини й суспільства. Всі пороки, недоліки, війни, конфлікти, які спостерігаються сьогодні в усьому світі, є наслідок відхилення від законів, приписаних людині Аллахом, є результат відхилення людини від місії, покладеної на нього Аллахом.
Людина — раб Божий, створений Аллахом, який годується від Нього, умертвляється Ним. І все, що відбувається у світі й в організмі самої людини, строго підпорядковано законам Аллаха. Ніколи й ні за яких умов людина не в силах відірватися від Аллаха й жити поза Його законами.
«Рабство» — слово, що викликає неприязнь людини, як щось ганебне, принизливе для гідності людини. І дійсно, це так і є, в тому випадку, коли людина по своїй волі стає рабом створених речей (рабом іншої людини, рабом матеріальних багатств, рабом власних страстей).
Але коли людина виступає тільки як раб Аллаха, він мимовільно викликає повагу оточуючих, він здобуває шляхетність, силу духу, спокійну впевненість у житті.
При розгляді людської натури ми басимо, що в самих таємних куточках його душі існує інстинкт поклоніння.
Людина може заперечувати Бога, віру, істину, але при всьому цьому людина не може позбутися від інстинкту, що вимагає поклоніння чому-небудь. У людини генетично закладений адресат поклоніння — це Єдиний Творець. Якщо людина вірно реалізує те, що в ньому закладене, вірно направляє своє поклоніння, то він здобуває справжню свободу й входить до числа тих, хто виконує місію, покладену на нього Аллахом.
Але дуже часто людина помиляється й починає поклонятися створеним речам, придуманим ідеям, надуманим божествам — і тим самим стає язичником (ідолопоклонником).
В якості ідолів можуть виступати не тільки дерев'яні й кам'яні скульптури, що зображують різних людей і тварин, але в їхній якості виступають і теорія комунізму, і наука, і партії, і вожді, і святі шейхи, і культура, і мистецтво, і власні страсті.
А в чому ж повинне проявлятися поклоніння Аллаху і як воно виглядає?
Багато хто під поклонінням Аллаху розуміють здійснення Намазу, дотримання посту, читання Корана, читання мавлідів, перебирання чоток й т.д.
Простим людям здається, що людина, яка присвятила весь свій час вище перерахованій діяльності (закинувши працю, домашнє господарство, потреби сім'ї) і є справжній мусульманин. Користуються великою повагою серед неосвічених обивателів ті люди, які називають себе вченими, муллами, читають Коран над покійниками (за гроші), навішують на себе амулети, набирають надлишкову вагу від частого ходіння по мавлідам.
Завдяки їх старанням людям прищепилася думка, що ступінь благочестя й богобоязливості визначається кількістю Намазів, зроблених на протязі дня. Це розхожа думка, при піднесена її прихильниками, і є причина того, що люди шарахаються від Ісламу. Вона ж викликає в них, особливо в молоді, зовсім справедливе здивування й сторожкість. «Якщо я присвячу своє життя поклонінню Аллаху, — думає молода людина, — коли я встигну влаштувати своє життя, обзавестися сім'єю, займатися господарством?»
Ця позиція є результат неправильного при піднесення сутності Ісламу людям тими самими мулами, які віддають перевагу читати Священний Коран мертвим і приховувати його зміст від живих. Це стало однією із причин того, що Коран перестав служити керівництвом у житті людини й суспільства.
Створюючи людину й призначаючи його намісником на землі, Всевишній Аллах Сам видав закони, встановив норми, що охоплюють і регулюють всі сторони життя людини: політичну, економічну, соціальну, правову, моральну й т.д. Ці закони й приписи Аллах низ послав людям через своїх пророків, обраних із середовища людей. Аллах зробив їх людьми ідеального характеру, з високою моральною культурою, навчив їх як правильно поводитись в особистому, сімейному й суспільному житті. Вони були прикладом для багатьох поколінь.
І людям залишається одне — іти слідом за прикладом пророків, вивчати всі закони й приписи Аллаха, які через пророків донесені Ним до людей, і точно й неухильно виконувати їх.
Пророк Мухаммад, та благословить його Аллах та й привітає, останній із пророків, посланий Аллахом, що приніс людству повний й остаточний Іслам.
Пророк Мухаммад, та благословить його Аллах та й привітає, — печать пророків: на ньому завершується посланницький ланцюг й аж до Судного Дня діяння людей будуть звірятися із законами й нормами, принесеними Пророком Мухаммадом, та благословить його Аллах та й привітає. І всі ці закони й норми, закладені в Корані — мові Аллаха й у Суні — практиці Пророка Мухаммада, та благословить його Аллах та й привітає.
Пророк, та благословить його Аллах та й привітає, сказав:
Я серед вас залишаю дві речі: Книгу Аллаха й Суну Його пророка. Якщо ви будете триматися їх, то ви ніколи не заблукаєте.
Якщо людина у своїх діях буде керуватися законами, приписаними Аллахом, якщо людина буде строго дотримуватися границь дозволеного і забороненого, встановлених Аллахом, то таке життя, буде справжнім прикладом служіння Аллаху, або великим поклонінням Аллаху. Це і є місія, покладена Аллахом на людину. Безперечно, у цю місію входить і здійснення Намазу, і дотримання посту, і читання Корану (звичайно не мертвим, а живим, і не для того, щоб заробляти читанням, а для керівництва в житті). Але також у цю місію входить і ведення господарства, і прийом їжі, і створення сім'ї, і виховання дітей, сон і відпочинок, і навіть інтимні відносини між подружжям — одним словом, всі сторони буття людини.
Певна річ, все це має сенс, якщо виконується по велінню Аллаха, у суворій відповідності з Його законами й в ім'я Його. А якщо яка-небудь діяльність проводиться в життя як сама ціль, а не заради Аллаха, то вона губить зміст для Майбутнього життя, якою би корисною ця діяльність не здавалася.
Виходячи все з того ж неправильного представлення про Іслам, багато молодих людей думають так: «Поки є можливість, буду користуватися всіма насолодами життя, а в старості, коли ними буду не в силах користуватися, займуся Намазом, постом, перебиранням чоток …». Яка наївність! По-перше, звідки впевненість, що життя не перерветься в молодому віці? По-друге, хто заборонив нам насолоджуватися благами цього миру? Насолоджуйтеся! Але в рамках законів Аллаха й шляхами, вказаними Ним.
Скажи їм (о Мухаммад!), нехтуючи їх хибними вигадками на Аллаха про заборонене й дозволене: «Хто ж заборонив прикраси й благі їства, які дарував Аллах Своїм рабам ?» Ці блага - милість від Аллаха. Ними повинні були користуватися в найближчому житті тільки ті, хто ввірував, тому що вони вдячні Аллаху за них своєю покорою. Але Його милосердя в найближчому житті охоплює всіх людей — і богобоязливих, і тих, які не поклоняються Йому. А в День воскресіння ці блага будуть тільки для тих, котрі ввірували й були богобоязливими, і ніхто, крім них, не буде насолоджуватися цими благами. Ми ясно роз'ясняємо знамення й представляємо Свої айати, що містять Наші наставляння й закони, знаючим людям, що розуміють, що Аллах — єдиний Володар всієї влади, й лише тільки в Його руках дозвіл або заборона чого-небудь.
(Перешкоди, 32).
Скажи (о Мухаммад!): «Воістину, мій Господь забороняє мерзотні вчинки, явні й приховані, як перелюбство, розпуста, несправедливе пригноблення й будь-яка непокора Аллаху. Аллах забороняє багатобожжя й поклоніння іншим божествам крім Нього без усяких доказів і доводів, забороняє вигадувати на Нього неправду про те, що дозволено й що заборонено, і говорити про Бога те, чого ви не знаєте.
(Перешкоди, 33).
Численні притчі, які люблять приводити деякі «знавці» Ісламу, де говориться, що цей світ і прийдешній світ не можна сполучити, і якщо схопитися за один з них, неодмінно упустиш інший, — явне протиріччя духу й суті Ісламу.
Навпаки, щоб найкращим чином виконати місію, покладену Аллахом на людину, остання повинна у певних пропорціях приділити увагу обом світам, впрягти їх в одне ярмо й здобути максимальну користь від кожного.
У Священному Корані говориться:
Жертвуй частину долі й блага, які тобі дарував Аллах, заради Аллаха і майбутнього життя. Не забувай своєї долі в цьому світі й не забороняй собі дозволені насолоди й блага! Роби добро рабам Аллаха подібно тому, як Аллах дарував тобі благо. Не поширюй нечестя на землі, переступаючи встановлені межі Аллаха. Воістину, Аллах — хвала Йому Всевишньому! — не любить нечестивців, що безчинствують.
(Оповідання, 77).
Він — Той, хто зробив землю придатною (для вашого життя). Так ходіть же по її просторах і харчуйтесь тим, чим Аллах наділяє вас, зрошуючи на ній! До Нього тільки буде ваше повернення в (День воскресіння) для відплати! (Влада, 15).
Цей світ — пахота для прийдешнього. Коли людина зневажає якоюсь стороною обох світів, то він у результаті пожинає дурні наслідки свого вчинку.
Всі закони й приписи Аллаха людина запроваджує в життя, починаючи із самого себе; потім він повинен звернутися до своєї родини, до свого племені й до навколишніх. І не можна заспокоюватися доти, поки існує де-небудь на Землі ідолопоклонник.
Свідоцтво (шаhада) «ла ілаhа ілла Ллаh ва Мухаммад, — расулу Ллаh — немає божества, крім Аллаха, і Мухаммад — Його посланник» відрізняє віруючого від невіруючого.
Слово «ілаh» означає буквально «божество», «гідний поклоніння», «гідний молитви», тобто Той , чия велич, могутність, мудрість і місце в всесвіті гідні того, щоб йому поклонятися.
Ла ілаhа ілла Ллаh ми повинні вимовляти з повним розумінням змісту цих слів. Коли ми механічно повторюємо ці слова, ми не відрізняємося від тих, хто їх взагалі не вимовляє. Якщо людина не відчуває всю міць, всеосяжний характер цих слів, якщо він не відчуває їхнє велике значення для себе, якщо він не намагається вникнути в них, якщо в людині не спалахує бажання слідувати їм в житті, якщо він не остерігається всього того, що із цими словами несумісне, — ця людина не зрозуміла Іслам. Просте повторення цих слів, не слідуючи їм як закону життя, не ставить людину в число тих, хто виконує місію, покладену Аллахом, отже, не принесе йому користі в прийдешньому житті. Це все одно, що при запаленні без кінця повторювати слово «пеніцилін», — легше від цього не стане.
Весь зміст у діяльності. Щоб від пеніциліну була користь, треба виконати роботу — як мінімум, ввести його в організм.
Ла ілаhа ілла Ллаh означає, що ми глибоко й свідомо переконанні в Єдності Аллаха, тобто тільки Аллаха ми визнаємо своїм Богом. Ми визнаємо, що тільки від Нього залежить наше життя й смерть, що тільки Він (як наш Творець) знає, що для нас добре й що для нас згубно. Тільки Йому ми можемо поклонятися й підкорятися, тільки на Нього ми можемо сподіватися, тільки Його ми повинні боятися, тільки Його ми повинні просити й до Нього тільки повинні молити про допомогу, і тільки з Його ім'ям і заради Нього ми повинні приступати до будь-якої справи.
Ла ілаhа ілла Ллаh означає, що ми глибоко визнаємо те, що правління і влада належать тільки Аллаху. Тільки Він вправі бути Законодавцем і встановлювати норми й правила, що регулюють життя людини на Землі.
Із цього слідує, що для мусульманина всі закони, вигадані людиною й впроваджені в суспільне життя, не представляють ніякої цінності й не мають сенсу. Всі філософські концепції й теорії, керуючись якими люди намагаються побудувати людське суспільство, в остаточному підсумку приводять останнє до краху.
Ла ілаhа ілла Ллаh означає, що ми повинні дотримуватися тих меж дозволеного і забороненого, які Аллах для нас визначив.
Ла ілаhа ілла Ллаh означає, що якщо ми твердо переконані в змісті цих слів, то неодмінно прийдемо до висновку, що Коран (Книга Аллаха) і Суна (життєвий шлях пророка Мухаммада, та благословить його Аллах та й привітає), — єдина основа й керівництво для побудови процвітаючого, щасливого людського суспільства.
Кожен мусульманин може виміряти свою віру словами «Ла ілаhа ілла Ллаh» і при цьому може виявити у своїх діяннях багато вчинків, не сумісних із цими словами. Кожний із нас може пригадати випадки, коли ми говорили неправду, злякалися тих хто має владу, піддалися гніву, зробили вчинок, продиктований чим завгодно, тільки не любов'ю до Аллаха, і багато чого іншого.
Формально ми визнаємо владу Аллаха, Його мудрість і могутність, а в практичному житті часто йдемо врозріз із Його приписами. Ми, якщо не схвалюємо правила й звичаї, що йдуть врозріз із Ісламом, то й не противимося їм. Найкращі з нас, боячись осуду навколишніх, не наважилися б зробити ті вчинки, які зробив Пророк Мухаммад, та благословить його Аллах та й привітає.
Щоб допомогти людині виконувати місію великого поклоніння, щоб застерегти його від помилок і щоб одночасно випробувати його, Аллах поклав на нього певний мінімум обов'язків, якими є п'ять стовпів (рукнов) Ісламу:
•1. Тверде переконання у вірі й надавання свідчення, що немає божества, крім Аллаха, і що Пророк Мухаммад, та благословить його Аллах та й привітає, є рабом і посланником Аллаха.
•2. Здійснення п'ятикратного Намазу (молитви) за добу.
•3. Виділення один раз у рік заможними людьми громади певної частки зі свого майна (закята) на користь бідних, тих що терплять нужду, тих хто роблять джихад на шляху Аллаха.
•4. Щорічне дотримання посту у священному місяці Рамадан.
•5. Здійснення Хаджу (паломництва) у Мекку до Дому Аллаха Каабі один раз у житті при наявності можливості.
Виконання цих п'яти стовпів Ісламу є тим мінімумом, що лежить в основі того великого поклоніння Аллаху, про яке ми говорили вище. Без виконання цього мінімуму людини не зможе зробити велике поклоніння. Якщо людина буде задовольнятися цим мінімумом, не прагнучи до великого поклоніння, він буде в числі тих, хто не зрозумів суть і дух Ісламу.
Передмова до книги «Намаз» Багауддіна Мухаммада
Переклад з російської мови Абдульхафіз
Наша кнопка
версія для друку
