Продовження теми
українсько-російських взаємин в розмові з директором Інституту Росії.
На сьогодні загальновідомими проблемними у стосунках України з Росією
питаннями є: закупівля енергоносіїв; базування Чорноморського флоту;
функціонування в Україні російської мови; демаркація морського кордону по
Керченській протоці та Азовському морю; можливість втрати Україною статусу
позаблокової держави (НАТО). Чи є, по-вашому, ще такого роду суперечності у
двосторонніх стосунках, які не відомі (маловідомі) для широкого загалу?
Звичайно, приємно, що громадськість, ЗМІ нарешті почали інвентаризацію
зовнішньополітичної проблематики. Так, незабаром, і до суті дійдете.
Оскільки ключ до позитивного вирішення цих «проблем» лежить всередині самої
України, то я б назвав вищеозначений перелік переважно внутрішньополітичним,
котрий може вирішити сама держава. ЕНЕРГОНОСІЇ слід купувати за найнижчими з
можливих цінами, котрі, проте, не вказують на політичну корупцію й не є
причиною втрати Україною незалежності або частини суверенітету. Україна має
достатньо важелів впливу на Москву, проте не користається з цього й продовжує,
зашорена, йти у канаві, котру спеціально для неї риють у Росії. Росіяни дуже
бояться, що в Києві таки додумаються, яку політику слід вести з РФ і раз і
назавжди покладуть край цим довколагазовим економічним і політичним
спекуляціям. (Це коли в Києві пасивну зовнішню політику реагування на
ініціативи ззовні буде замінено на активну наступальну з перенесенням гри на
поле противника. А для цього, для початку, слід позбавити МЗС, РНБО, СБУ й СЗРУ
від випускників вищих партійних шкіл та співробітників КДБ СРСР.)
ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ. Росіяни знають, що роблять в Україні й з Україною. Проте,
за природою, є страшенно лякливими. Якщо знаєте, вони під час Другої світової,
побачивши перевагу Гітлера, сотнями тисяч ішли в армію Німеччини. Відсоток
росіян у Червоній армії був невисоким, та й ті мали переважно прізвища на
«-ко». Вони бояться, щоб про це говорили, тому й посилено шукають зв'язків
українських повстанців з окупаційним режимом. Вони знають, що в Севастополі в
лавах російської армії воювали й гинули переважно українці, тому й кричать по
всіх закутках, що це місто «російської слави». Зі страху, що Україна в
односторонньому порядку розірве договір про базування в Севастополі ЧФ РФ й
вимагатиме достойної компенсації як за систематичне порушення російською
стороною цього договору, так і за екологічні збитки, Кремль спішно, на упередження,
мобілізує свої органи для шантажу українців нібито можливістю виходу РФ з
«Великого договору». У них є державні структури, котрі прогнозують, планують і
діють на упередження в національних інтересах. Росіяни граються з нами на нашій
же території. А ще у них є ненависть до українців як вільних громадян,
рідкісний цинізм і безмежне нахабство, котре можна зупиняти лише силою й на
кордоні.
КОРДОНИ. Якби в Україні була політична воля, а її чільники не змагалися між
собою за право отримувати дивіденди за правочини з російським газом, Україна
вже давно б установила кордони в односторонньому порядку. Як на суші, так і на
воді. І сьогодні немає жодних причин зволікати з цим. Естонія встановила і
тепер живе заможно, безпечно й щасливо. Вступила в НАТО та ЄС. І росіяни звідти
панічно не тікають у Федерацію переважно неслов'янських народів. Змирилися з
життям у «фашистській» державі? Таки там краще? І непросту естонську мову
вивчили? А в Таллінні не дуже й переживають, що російські дипломати називають
Естонію «ворожою державою». Для росіян кожен, хто вирветься з їхнього ярма, є
ворожим. Проте якщо ви ставите росіян на місце, вони відразу ж змирюються, бо —
азійський менталітет — поважають силу і зневажають слабкість. Рівності росіяни
не визнають у принципі. У них якщо не ти під ним, то він під тобою.
РОСІЙСЬКА МОВА. Це мова частини населення України, частини українського народу.
Звичайно, на місцевому рівні в місцях компактного проживання етнічних росіян
слід її використовувати. Ми ж не звірі. Це росіяни панічно бояться української
— вона загрожує їхній національній безпеці. У РФ, де проживає біля 10 мільйонів
українців, немає жодної української школи. У 30-х роках минулого століття в
Краснодарському краї, заселеному переважно українцями (інша назва — Малиновий
Клин) було 746 українських шкіл. 12 місцевих педтехнікумів і 2 педінститути
готували викладачів української мови та літератури. Зараз — жодної
україномовної установи. Один із принципів міжнародних відносин є принцип
взаємності. Проте, повторюсь, ми ж не звірі… Українську мову слід просто
зробити престижною, щоб володіння нею було звичайним громадянським атрибутом, а
вивчення стало перспективним. Батьки швидко зорієнтуються. Зробіть
найпрестижніші державні вузи й безплатну освіту виключно українською — й через 11
років проблеми вже не буде. Головне при цьому контролювати віце-прем'єра з
гуманітарних питань та міністра освіти, щоб їм росіяни медальок не понавішували
«за заслуги» у вигляді якихось академічних або мистецьких звань для них або
їхніх дружин.
УКРАЇНА НЕ Є «ПОЗАБЛОКОВОЮ ДЕРЖАВОЮ». Юридична чинність Декларації про
державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, прийнята ВР УРСР,
приблизно така ж сама, як і «Руської правди» Ярослава Мудрого або універсалів
УНР 1918 року. А ще було проголошення Верховною Радою незалежності України 24
серпня 1991 року, де сказано: «З моменту проголошення незалежності чинними на
території
України є тільки її Конституція, закони, постанови
Уряду та інші акти законодавства республіки». Ми маємо Конституцію від 28
червня 1996 року. Це є Основний Закон. Там немає жодного слова про блоковість
або позаблоковість. Росіяни та їхня прислуга в Україні просто перебріхують,
створюючи «сприятливу інформаційну атмосферу» для тиску на нашу державу та
рекрутства в «наймити».
Не буду відбирати хліба в численних українських євроатлантистів і атлантів,
проте лишень зазначу, що ПІСЛЯ ВСТУПУ УКРАЇНИ В НАТО питання зовнішньої безпеки
буде вирішено надовго. Росіяни не розглядають Північноатлантичний альянс як
ворожу міжнародну організацію. Принаймні, офіційно. Загрозою для них є
можливість збереження нашою державою суверенітету й територіальної цілісності.
Наша незалежність — основна загроза російським національним інтересам. Їхня
головна мета в сфері зовнішньої політики — підім'яти під себе Україну, навіть
якщо нашу землю доведеться розчленити. Ми є головним об'єктом
зовнішньополітичних і воєнних зазіхань для росіян, тому натовська парасолька
над Україною означатиме крах сотень років встановлення на нашій землі рабства
азійського штибу. Вступ України в НАТО й забезпечення її недоторканності
означатиме кризу національного мислення в РФ, політичне приниження й зміну
влади. Оскільки дві третини росіян, котрі сьогодні вороже або недружньо
ставляться до України, не пробачать нашої незалежності жодному зі своїх царів,
якими б популярними сьогодні не були їхні прізвища в Росії.
А щодо інших протиріч, то вони є й будуть у всьому, що стосується нашої
реальної незалежності, відродження нашої культури й поновлення нашої мови. Наша
правдива історія є загрозою для національного мислення росіян. Сама наша
наявність для них є загрозою. Ми є з 1997 року «зовнішньополітичним пріоритетом
№1» у РФ. У союзницькій до СРСР фашистській Німеччині були дуже подібні
«пріоритети». Саме наше існування є головним «протиріччям» у ставленні Росії до
України. Таким чином, якщо бути прагматиком і реалістом, а не боязливо хапатися
за облудні стереотипи радянського минулого, то сьогодні Російська Федерація з
дивовижною послідовністю й наполегливістю створює собі нішу «історичного ворога»
— України. І багато в чому йде слідами свого історичного союзника — Німеччини
(мається на увазі друга половина 30-х років минулого століття). Російською
«Судетською областю», як очікується, може стати Севастополь. Проте росіяни в
захопленні від починань фюрера («вождя нації», як тепер ним є ВВП), але
уникають замислюватись над їхнім логічним кінцем.
Припустимо суто теоретично, що вищевказані проблеми з Росією Україна
чарівним робом вирішить (старий Хоттабич допоможе):
— енергоносії буде купувати за світовими цінами і вчасно за них розраховуватись
або знайде нафту й газ у своєму шельфі й не віддасть їх чотирьом студенткам;
— ЧФ РФ на добровільних засадах залишить Крим або термін його перебування там
буде продовжений новим договором ще на 1000 років;
— російська мова отримає статус другої державної або її носії в Україні
відмовляться від її використання;
— морський кордон буде демарковано або відпаде у ньому потреба;
— Україна стане членом НАТО або учасником Ташкентського договору…
Але ж для Москви «історичний ворог» десь мусить сидіти з обрізом за рогом? Як
же так: Росія є, а ворогів нема… Ганьба? Ганьба! Позьор!! Які ще причини для
політичного протистояння з Києвом віднайде в такому разі хитрозадий Кремль?
Є такий голлівудівський фільм — «День незалежності». У ньому американці
впіймали одного з агресивних інопланетян — таку собі потвору — і знайшли
спосіб, щоб той заговорив з ними. Американці запитали, чого чужинці хочуть від
землян? Перше і єдине слово, котре потвора вимовила, було «помріть». У
ставленні росіян до українців це можна було б перефразувати: «Умріть як
українці». Як хохли, малороси, зросійщені й такі, що визнають російську
національність престижнішою або вищою, ми росіянам навіть потрібні. Їм потрібно
розбавляти азійську кров, будувати, творити й мати гарматне м'ясо. Проте,
повторюсь, українці як окрема нація в суверенній державі є найглибшою й
найсерйознішою загрозою для Росії. І дай Бог, щоб ми з-під цього Молоха
вирвались…
Так звана «монголотатарська орда», монгольське походження якої вже спростовано
й російськими істориками, була прописана на ПМЖ переважно в європейській
частині теперішньої РФ. По суті, це предки сьогоднішніх корінних росіян (і
нічого ганебного в цьому немає!). Перед миролюбною Монголією ще треба
вибачитися. У певному сенсі, нічого не змінилося. Нещодавно орду витіснено з
частини Європи. Це для неї послужило зайвим уроком «шкідливості» побудови
цивілізованої держави європейського зразка. Росіяни вибрали хана, котрий
пообіцяв, що «мочитиме» всіх, і не де-небудь… Що й природно. Найбільшими ж
ворогами є той, хто виказує ознаки слабкості, проте не скоряється. У Центральну
Європу й Балтію вже зась. Там НАТО. Головний об'єкт походу — знову Київська
Русь-Україна. Як ви гадаєте, що могло б зупинити орду на кордоні Київських
земель, — умови торгівлі кумисом, базування на Дніпрі частини обозу, тюркські
слова в обігу українців, — чи згуртований захист українського ополчення спільно
з союзниками із Заходу, котрі вже знають, що таке ординці? Щоправда, я
особисто, пам'ятаючи про неодноразовий поділ у минулому столітті між Росією й
німцями території країн, що розташовані між ними, більше розраховував би на
власні сили.
А причин для «політичного протистояння» Москва знаходитиме щоразу більше й
більше. Якщо Київ задовольнить одну російську забаганку, Кремль виставить три
нових. Вони по букві змушуватимуть нас переписувати власну історію, по слову
витіснять з мови українські лексеми, змусять вірити в Бога лише по-російському
у контрольованих ФСБ приходах, поставлять на утримання українців російських
вояків, вивезуть у Сибір українців заробляти для Кремля гроші, переберуть
контроль над підприємствами й землею… Зрештою, перегляньте двосторонні
відносини з часів віроломного загарбання України Росією після загадкової смерті
Богдана Хмельницького — Батурин, валуєвські укази, Голодомор, концтабори. Це ті
знакові сліди, котрі незмінно залишає на Україні російський чобіт. І щоразу,
коли ми боязливо спробуємо захистити позитивне ім'я якогось національного героя
або просто ворухнутися, росіяни казатимуть, що це загрожує їхнім національним
інтересам і давитимуть ще сильніше. З такими сусідами слід або зникнути, або
бути готовими захиститися.
Так що українцям, якщо ми хочемо жити в мирі, слід бути готовими до війни. Або
відмовитися від власної історії, власної ідентичності, європейського
майбутнього й платити орді данину та утримувати її залоги на нашій території.
Віктор СЛЬОЗКО
Джерело: Форпост
Наша кнопка
версія для друку
