Kavkazcenter.com - Василь Лаптійчук: «Україна — не позаблокова держава»

Василь Лаптійчук: «Україна — не позаблокова держава»

Продовження теми українсько-російських взаємин в розмові з директором Інституту Росії. На сьогодні загальновідомими проблемними у стосунках України з Росією питаннями є: закупівля енергоносіїв; базування Чорноморського флоту; функціонування в Україні російської мови; демаркація морського кордону по Керченській протоці та Азовському морю; можливість втрати Україною статусу позаблокової держави (НАТО). Чи є, по-вашому, ще такого роду суперечності у двосторонніх стосунках, які не відомі (маловідомі) для широкого загалу? Звичайно, приємно, що громадськість, ЗМІ нарешті почали інвентаризацію зовнішньополітичної проблематики. Так, незабаром, і до суті дійдете. Оскільки ключ до позитивного вирішення цих «проблем» лежить всередині самої України, то я б назвав вищеозначений перелік переважно внутрішньополітичним, котрий може вирішити сама держава. ЕНЕРГОНОСІЇ слід купувати за найнижчими з можливих цінами, котрі, проте, не вказують на політичну корупцію й не є причиною втрати Україною незалежності або частини суверенітету. Україна має достатньо важелів впливу на Москву, проте не користається з цього й продовжує, зашорена, йти у канаві, котру спеціально для неї риють у Росії. Росіяни дуже бояться, що в Києві таки додумаються, яку політику слід вести з РФ і раз і назавжди покладуть край цим довколагазовим економічним і політичним спекуляціям. (Це коли в Києві пасивну зовнішню політику реагування на ініціативи ззовні буде замінено на активну наступальну з перенесенням гри на поле противника. А для цього, для початку, слід позбавити МЗС, РНБО, СБУ й СЗРУ від випускників вищих партійних шкіл та співробітників КДБ СРСР.) ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ. Росіяни знають, що роблять в Україні й з Україною. Проте, за природою, є страшенно лякливими. Якщо знаєте, вони під час Другої світової, побачивши перевагу Гітлера, сотнями тисяч ішли в армію Німеччини. Відсоток росіян у Червоній армії був невисоким, та й ті мали переважно прізвища на «-ко». Вони бояться, щоб про це говорили, тому й посилено шукають зв'язків українських повстанців з окупаційним режимом. Вони знають, що в Севастополі в лавах російської армії воювали й гинули переважно українці, тому й кричать по всіх закутках, що це місто «російської слави». Зі страху, що Україна в односторонньому порядку розірве договір про базування в Севастополі ЧФ РФ й вимагатиме достойної компенсації як за систематичне порушення російською стороною цього договору, так і за екологічні збитки, Кремль спішно, на упередження, мобілізує свої органи для шантажу українців нібито можливістю виходу РФ з «Великого договору». У них є державні структури, котрі прогнозують, планують і діють на упередження в національних інтересах. Росіяни граються з нами на нашій же території. А ще у них є ненависть до українців як вільних громадян, рідкісний цинізм і безмежне нахабство, котре можна зупиняти лише силою й на кордоні. КОРДОНИ. Якби в Україні була політична воля, а її чільники не змагалися між собою за право отримувати дивіденди за правочини з російським газом, Україна вже давно б установила кордони в односторонньому порядку. Як на суші, так і на воді. І сьогодні немає жодних причин зволікати з цим. Естонія встановила і тепер живе заможно, безпечно й щасливо. Вступила в НАТО та ЄС. І росіяни звідти панічно не тікають у Федерацію переважно неслов'янських народів. Змирилися з життям у «фашистській» державі? Таки там краще? І непросту естонську мову вивчили? А в Таллінні не дуже й переживають, що російські дипломати називають Естонію «ворожою державою». Для росіян кожен, хто вирветься з їхнього ярма, є ворожим. Проте якщо ви ставите росіян на місце, вони відразу ж змирюються, бо — азійський менталітет — поважають силу і зневажають слабкість. Рівності росіяни не визнають у принципі. У них якщо не ти під ним, то він під тобою. РОСІЙСЬКА МОВА. Це мова частини населення України, частини українського народу. Звичайно, на місцевому рівні в місцях компактного проживання етнічних росіян слід її використовувати. Ми ж не звірі. Це росіяни панічно бояться української — вона загрожує їхній національній безпеці. У РФ, де проживає біля 10 мільйонів українців, немає жодної української школи. У 30-х роках минулого століття в Краснодарському краї, заселеному переважно українцями (інша назва — Малиновий Клин) було 746 українських шкіл. 12 місцевих педтехнікумів і 2 педінститути готували викладачів української мови та літератури. Зараз — жодної україномовної установи. Один із принципів міжнародних відносин є принцип взаємності. Проте, повторюсь, ми ж не звірі… Українську мову слід просто зробити престижною, щоб володіння нею було звичайним громадянським атрибутом, а вивчення стало перспективним. Батьки швидко зорієнтуються. Зробіть найпрестижніші державні вузи й безплатну освіту виключно українською — й через 11 років проблеми вже не буде. Головне при цьому контролювати віце-прем'єра з гуманітарних питань та міністра освіти, щоб їм росіяни медальок не понавішували «за заслуги» у вигляді якихось академічних або мистецьких звань для них або їхніх дружин. УКРАЇНА НЕ Є «ПОЗАБЛОКОВОЮ ДЕРЖАВОЮ». Юридична чинність Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, прийнята ВР УРСР, приблизно така ж сама, як і «Руської правди» Ярослава Мудрого або універсалів УНР 1918 року. А ще було проголошення Верховною Радою незалежності України 24 серпня 1991 року, де сказано: «З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки». Ми маємо Конституцію від 28 червня 1996 року. Це є Основний Закон. Там немає жодного слова про блоковість або позаблоковість. Росіяни та їхня прислуга в Україні просто перебріхують, створюючи «сприятливу інформаційну атмосферу» для тиску на нашу державу та рекрутства в «наймити». Не буду відбирати хліба в численних українських євроатлантистів і атлантів, проте лишень зазначу, що ПІСЛЯ ВСТУПУ УКРАЇНИ В НАТО питання зовнішньої безпеки буде вирішено надовго. Росіяни не розглядають Північноатлантичний альянс як ворожу міжнародну організацію. Принаймні, офіційно. Загрозою для них є можливість збереження нашою державою суверенітету й територіальної цілісності. Наша незалежність — основна загроза російським національним інтересам. Їхня головна мета в сфері зовнішньої політики — підім'яти під себе Україну, навіть якщо нашу землю доведеться розчленити. Ми є головним об'єктом зовнішньополітичних і воєнних зазіхань для росіян, тому натовська парасолька над Україною означатиме крах сотень років встановлення на нашій землі рабства азійського штибу. Вступ України в НАТО й забезпечення її недоторканності означатиме кризу національного мислення в РФ, політичне приниження й зміну влади. Оскільки дві третини росіян, котрі сьогодні вороже або недружньо ставляться до України, не пробачать нашої незалежності жодному зі своїх царів, якими б популярними сьогодні не були їхні прізвища в Росії. А щодо інших протиріч, то вони є й будуть у всьому, що стосується нашої реальної незалежності, відродження нашої культури й поновлення нашої мови. Наша правдива історія є загрозою для національного мислення росіян. Сама наша наявність для них є загрозою. Ми є з 1997 року «зовнішньополітичним пріоритетом №1» у РФ. У союзницькій до СРСР фашистській Німеччині були дуже подібні «пріоритети». Саме наше існування є головним «протиріччям» у ставленні Росії до України. Таким чином, якщо бути прагматиком і реалістом, а не боязливо хапатися за облудні стереотипи радянського минулого, то сьогодні Російська Федерація з дивовижною послідовністю й наполегливістю створює собі нішу «історичного ворога» — України. І багато в чому йде слідами свого історичного союзника — Німеччини (мається на увазі друга половина 30-х років минулого століття). Російською «Судетською областю», як очікується, може стати Севастополь. Проте росіяни в захопленні від починань фюрера («вождя нації», як тепер ним є ВВП), але уникають замислюватись над їхнім логічним кінцем. Припустимо суто теоретично, що вищевказані проблеми з Росією Україна чарівним робом вирішить (старий Хоттабич допоможе): — енергоносії буде купувати за світовими цінами і вчасно за них розраховуватись або знайде нафту й газ у своєму шельфі й не віддасть їх чотирьом студенткам; — ЧФ РФ на добровільних засадах залишить Крим або термін його перебування там буде продовжений новим договором ще на 1000 років; — російська мова отримає статус другої державної або її носії в Україні відмовляться від її використання; — морський кордон буде демарковано або відпаде у ньому потреба; — Україна стане членом НАТО або учасником Ташкентського договору… Але ж для Москви «історичний ворог» десь мусить сидіти з обрізом за рогом? Як же так: Росія є, а ворогів нема… Ганьба? Ганьба! Позьор!! Які ще причини для політичного протистояння з Києвом віднайде в такому разі хитрозадий Кремль? Є такий голлівудівський фільм — «День незалежності». У ньому американці впіймали одного з агресивних інопланетян — таку собі потвору — і знайшли спосіб, щоб той заговорив з ними. Американці запитали, чого чужинці хочуть від землян? Перше і єдине слово, котре потвора вимовила, було «помріть». У ставленні росіян до українців це можна було б перефразувати: «Умріть як українці». Як хохли, малороси, зросійщені й такі, що визнають російську національність престижнішою або вищою, ми росіянам навіть потрібні. Їм потрібно розбавляти азійську кров, будувати, творити й мати гарматне м'ясо. Проте, повторюсь, українці як окрема нація в суверенній державі є найглибшою й найсерйознішою загрозою для Росії. І дай Бог, щоб ми з-під цього Молоха вирвались… Так звана «монголотатарська орда», монгольське походження якої вже спростовано й російськими істориками, була прописана на ПМЖ переважно в європейській частині теперішньої РФ. По суті, це предки сьогоднішніх корінних росіян (і нічого ганебного в цьому немає!). Перед миролюбною Монголією ще треба вибачитися. У певному сенсі, нічого не змінилося. Нещодавно орду витіснено з частини Європи. Це для неї послужило зайвим уроком «шкідливості» побудови цивілізованої держави європейського зразка. Росіяни вибрали хана, котрий пообіцяв, що «мочитиме» всіх, і не де-небудь… Що й природно. Найбільшими ж ворогами є той, хто виказує ознаки слабкості, проте не скоряється. У Центральну Європу й Балтію вже зась. Там НАТО. Головний об'єкт походу — знову Київська Русь-Україна. Як ви гадаєте, що могло б зупинити орду на кордоні Київських земель, — умови торгівлі кумисом, базування на Дніпрі частини обозу, тюркські слова в обігу українців, — чи згуртований захист українського ополчення спільно з союзниками із Заходу, котрі вже знають, що таке ординці? Щоправда, я особисто, пам'ятаючи про неодноразовий поділ у минулому столітті між Росією й німцями території країн, що розташовані між ними, більше розраховував би на власні сили. А причин для «політичного протистояння» Москва знаходитиме щоразу більше й більше. Якщо Київ задовольнить одну російську забаганку, Кремль виставить три нових. Вони по букві змушуватимуть нас переписувати власну історію, по слову витіснять з мови українські лексеми, змусять вірити в Бога лише по-російському у контрольованих ФСБ приходах, поставлять на утримання українців російських вояків, вивезуть у Сибір українців заробляти для Кремля гроші, переберуть контроль над підприємствами й землею… Зрештою, перегляньте двосторонні відносини з часів віроломного загарбання України Росією після загадкової смерті Богдана Хмельницького — Батурин, валуєвські укази, Голодомор, концтабори. Це ті знакові сліди, котрі незмінно залишає на Україні російський чобіт. І щоразу, коли ми боязливо спробуємо захистити позитивне ім'я якогось національного героя або просто ворухнутися, росіяни казатимуть, що це загрожує їхнім національним інтересам і давитимуть ще сильніше. З такими сусідами слід або зникнути, або бути готовими захиститися. Так що українцям, якщо ми хочемо жити в мирі, слід бути готовими до війни. Або відмовитися від власної історії, власної ідентичності, європейського майбутнього й платити орді данину та утримувати її залоги на нашій території.

Віктор СЛЬОЗКО

Джерело: Форпост