Той
факт, що штучно створена інфляція є зручним інструментом політичної
боротьби, було відомо давно. Інша річ, наскільки регулярно вона застосовується,
щоб казати про її типовий національний характер, як прояв корупції у вищих ешелонах
влади конкретної країни. Як казав філософ, щоб докопатися до суті негативного
явища, треба знайти відповідь на питання: кому це явище вигідне?
За
останній час ріст інфляції в Україні знову підвів країну на край
фінансово-економічної кризи. Проте є всі підстави для твердження, що
інфляція створена штучно і це комусь вигідно. Мається на увазі політичний
аспект економічних наслідків штучної створеної інфляції — це підняття цін на
товари і падіння рівня життя народу і, як наслідок, невдоволення народу
діяльністю уряду, Прем»єра та вимога їх відставки за неспроможність навести в
економіці порядок та вжити ефективних заходів по виходу з кризи.
Щоб
дослідити це, порівняємо дві історичні події, розведені в часі відстанню в 55
років. 1944 рік, війна в розпалі. Німеччина несе великі втрати людських і
матеріальних ресурсів, золотий запас Німеччини вичерпаний майже повністю. Німеччина
опинилася на краю фінансово-економічної прірви. Для ведення війни не вистачає
коштів. Саме в цей час Міністр Фінансів Германії звернувся до Гітлера з
проханням дозволити штучну емісію грошей — німецької марки. Образно
кажучи «включити друкарський станок»..
Проте
сталося надзвичайне. Гітлер відмовився від штучної емісії грошей, бо навіть на
його — божевільного фюрера думку це було не припустимим, бо призвело б до
інфляції і падінню рівня життя німецького народу.
Сьогодні
доволі дивно виглядає така турбота фашистського диктатора про свій народ,
який він сам втягнув у прірву Другої Світової Війни, що забрала життя
мільйонів німців і вщент зруйнувало економіку Німеччини. Але факт залишається
фактом. Навіть попри величезні людські і матеріальні втрати, на рубежі
неминучої поразки, Гітлер в 1944 році не допустив інфляції в Германії, щоб не
зменшити рівень життя німецького народу.
1999
рік, Україна, розмова в кабінеті Президента України між Леонідом Кучмою і
Головою Національного Банку України Віктором Ющенком, зміст якої став відомим
завдяки плівкам майора Мельниченка. Під час розмови Кучма тисне на Ющенка, щоб
той запустив друкарський станок і додатково випустив в обіг мільярд гривень.
Політичний характер задуму Кучми в штучно створеній інфляції був очевидним.
Кучма відверто каже, що емісія грошей потрібна для того, щоб завоювати
прихильність виборців і отримати якомога більше голосів на наступних
президентських виборах шляхом виплати заборгованостей по зарплатам, пенсіям,
стипендіям, тощо. Фактично йшлася мова про підкуп виборців у такий непопулярний
для економіки країни спосіб. Ющенко розуміє його наслідки — це початок
інфляції, знецінення грошей і відповідно падіння рівня життя народу. Тому він
аж цілих чотирнадцять(!) хвилин чинить опір злочинному задуму Кучми, навіть
просить Кучму зняти його з посади голови Нацбанку. І тільки після того, як
Кучма запропонував Ющенку посаду Прем'єра України, той відразу дав згоду на емісію
грошей.
Наслідки
цього відомі. За короткий термін гривня знецінилася вдвічі у порівнянні
до долара США. Зважаючи на те, що економіка України і ціноутворення на товари
«прив»язані» до долара, ціни на товари також зросли. Це значить, що кожна
українська родина стала вдвічі біднішою.
Тобто,
щоб отримати посаду Прем'єра, Ющенко дав згоду, щоб Кучма в черговий раз обдурив і обікрав
український народ.
Таким
чином маємо, що в 1944 році в умовах жорстокої війни Гітлер піклувався про свій
народ і вважав неприпустимим штучно ініціювати інфляцію, що призведе до падіння
рівня життя німецького народу. Ющенко ж в 1999 році переймався виключно
інтересами власної кар»єри і пішов на злочинний крок, запропонований Кучмою — на
емісію грошей, яка призвела до штучної інфляції і зубожіння українського
народу.
Не
хочеться вірити в те, що і сьогоднішня інфляція та негаразди в економіці є
спробою команди Ющенка дискредитувати Тимошенко чи навпаки. Бо в кінцевому
підсумку від цього страждає народ.
Спеціально для «ОРД»,
полковник
Недзельський Петро