Редакція «КЦ» звернулася до голови інформаційно-аналітичної служби
Імарату Кавказ Мовладі Удугова з проханням прокоментувати останні події в Грузії і
перспективи врегулювання ситуації в світлі загострення відносин між Росією і
Заходом і позиції керівництва Імарату Кавказ,
позначеній у відомій заяві військового
командування ІК.
М. Удугов: «Якщо виключити конспірологічну теорію про те, що США підступно
заманили Росію в «грузинську пастку», то очевидно, що Грузія і її покровителі обрали неправильну стратегію дій.
Взагалі, цю війну можна назвати «війною прорахунків». Обидві
сторони багато в чому невірно оцінили ситуацію і прорахувалися в своїх прогнозах. Грузія більшою мірою, Росія — меншою.
Надія на те, що Росія
задовільниться Північним Кавказом в обмін на невтручання Заходу у війну в Чечні
і фактичне заохочення реального, а не пропагандивного геноциду чеченського
народу, виявилося безпідставним.
Схвалення Заходом захоплення
Чеченської держави і жорстокого терору Москви проти мусульман Північного
Кавказу, що вписався в загальний контекст боротьби Заходу з Ісламом, помножене
на рясний нафтодоларовий дощ збудили в Москви імперський інстинкт.
Нагадаю, що ще у 1999 та 2000 роках
чеченське керівництво попереджало Грузію і Азербайджан, що покінчивши з
суверенітетом Ічкерії, Росія неминуче вчинить агресію проти них. Проте ні у
Тбілісі, ні у Баку не схотіли визнавати очевидний факт, а саме — що Чеченська держава
і чеченський народ усі ці роки були захисною стіною для Південного Кавказу,
рятуючи їхню незалежність.
Баку і Тбілісі отримали час для
зміцнення своїх держав. Але замість подяки і допомоги усі ці роки ми відчували
неприкритий тиск з боку влади Грузії та Азербайджану, що переходив деколи у
відвертий античеченський та антиісламський терор на догоду Росії.
У Грузії та Азербайджані, на
потребу сьогоденним політичним інтересам, викрадали і здавали Москві чеченців,
дагестанців, будь-кого з мусульман, хто так або інакше міг бути пов'язаний або
був пов'язаний з моджахедами. У Азербайджані ця ганебна практика продовжується
досі у сподіванні на прихильність Росії.
З Панкісі були видавлені
чеченські бійці, хоча керівництво ЧРІ пропонувало Тбілісі «узаконити» їх,
надавши їм статус поліцейських формувань. Грузинська влада не зрозуміли.
Моджахеди не стали йти на загострення ситуації і пішли.
Я нагадую про це, щоб ще раз
підкреслити, що обрана Тбілісі стратегія була невірна. Ключ безпеки Південного
Кавказу знаходиться на Північному Кавказі.
Сьогодні це стало ясно зі всією очевидністю розгрому. Про це варто
поміркувати і в Баку.
П'ятиденна російсько-грузинська
війна показала кілька ясних речей. А саме:
Загроза безпеці і стабільності Південного Кавказу зберігатиметься
доти, доки не буде звільнений від окупації Північний Кавказ. Без вигнання
російських військових з окупованої території Імарату Кавказ питання про
стабільність і передбачуваність в регіоні залишатиметься невирішеним.
Таким чином, без вирішення питання
звільнення Північного Кавказу не можна вирішити питання суверенітету і безпеки
Південного Кавказу.
Заява військового командування
Імарату Кавказ у зв'язку з агресією Росії проти Грузії чітко вказує на позицію
керівництва ІК, яка полягає в тому, що головною умовою стабільності, безпеки,
миру і передбачуваності на Кавказі є безумовне вигнання Росії, як головної
дестабілізуючої сили в регіоні і абсолютно ворожого елементу для кавказьких
народів.
Контекст заявленої позиції вказує,
що вектор сили моджахедів Імарату Кавказ направлений на північ.
Ми нікому, нічого не пропонуємо.
Ми лише констатуємо очевидні факти, ігнорувати які було б, принаймні, дивно.
Моджахеди Імарату Кавказ довели
свою самодостатність. Ми не збираємося грати ні в чиї ігри, у нас свої інтереси
і свої завдання. Незалежно від подальшого розвитку подій моджахеди Імарату
Кавказ продовжуватимуть дотримуватися обраної стратегії. Проте не враховувати
тактичні умови було б нерозсудливо.
Не можна не відзначити і той
факт, що при всій свої злісності і агресивності, Росія продемонструвала
половинчатість. Війна показала не стільки межі просування НАТО, як намагаються запевнити
кремлівські політтехнологи під переможний гуркіт телевізійних фанфар, скільки
межі просування Росії.
Навіть невиправдано млява, але таки
консолідована позиція Заходу на чолі з США
запобігла окупації Тбілісі і поваленню демократичного режиму Саакашвілі.
Більш того, результатом
військового вторгнення Росії до Грузії, яке, як тепер ясно, готувалося давно і
ретельно (хоча штурм Цхинвалі 8 серпня був для Кремля, судячи з усього,
несподіваним), стане, швидше за все, прискорений прийом в НАТО Грузії, і
України, чому, за великим рахунком, і намагалися запобігти в Москві.
Короткі ж висновки наступні:
Росія виявилася ненадійним
партнером. Західний альянс отримав черговий класичний «російський урок», який
нагадав йому забуту аксіому, — за будь-яких режимів в Кремлі кацапам довіряти
не можна.
Конфігурація сил і політична
обстановка на Кавказі змінилися. Остаточна розстановка сил і політичні
пріоритети для всіх учасників конфлікту і зацікавлених сторін стануть ясними
найближчим часом.
Загроза безпеці Південного
Кавказу зберігатиметься доти, доки не буде звільнений Північний Кавказ. Без вирішення
питання звільнення Північного Кавказу не можна вирішити питання суверенітету,
стабільності і безпеки Південного Кавказу.
При усій своїй кровожерливості і
агресивності, Росія продемонструвала слабкість і половинчатість, «не добивши
ворога». На відміну від сталінського режиму, нинішньому кремлівському режиму є
що втрачати (на Заході) у разі ізоляції і поглиблення конфронтації із Західним
альянсом на чолі з США.
Досі неясно, наскільки Захід
готовий до радикального вирішення питання захисту безпеки Південного Кавказу,
яке однією географічною кавказькою гірською грядою не забезпечити.
Рішучість і авантюризм Москви
будуть прямо-пропорційні нерішучості і роз'єднаності Заходу.
Питання про переможців і пееможених
в російсько-грузинській війні поки що не вирішене».
КЦ
Наша кнопка
версія для друку
