Максиміліан Волошин. Північний Схід

 

Чортівня завила, загуляла

По Росії — мерхне білий світ,

— Рве, шматує сніжні запинала

Зимний, льодовий Північний Схід.

 

Вітер цей спізнало дике поле,

Тундри, гори, плоскогір'я голе,

Чорний вітер крижаних рівнин

Над помор'ям, над поліссям свище, —

Згарище, погроми, бойовище,

Мідні зорі, полум'я руїн.
Вітер цей — він був нам вірним другом,

В лихолітті стугонів услід —

Сотні літ ми йшли назустріч ху’ам,

З Півдня йшли ми — на Північний Схід.

 

Війте, війте, снігові стихії,

Хай гроби вкриває білина.

В цьому вітрі — вся судьба Росії,

Вся судьба, шалена і жахна.

В цьому вітрі — гніт ланців пудових,

Русь Малют, Іванів, Ґодунових —

Хижаків, опрічників, стрільців,

Лютих білувальників людини,

Чортогону, хвищі, хуртовини —

Царський спадок для більшовиків.

 

Що мінялось?

Клейна і клейноди?

Всюди шаленіє гура’ан.

У тиранах — вибухи свободи,

В комісарах — приспаний тиран.

Вбить на палю, всипати отрути,

Всупереч природі швиргонути

Крізь віки майбутніх божевіль —

Знов те саме, знов той самий хміль.

 

Вчора, нині, завше: горлорізи,

Вовчі морди, машкари, мармизи,

П'яні крики вчаділих тварюк,

Дика праця нишпорки й жандарма,

Зашморги, катівні, ’рати, ярма,

Каторга, шпіцрутени, канчук,

Моторошне сниво муштрування,

Шерегів, парадів, шикування,

Пáвлів, Аракчеєвих, Петрів,

Ґатчін і жахливих Петербур’ів,

Мрії ненажерливих хірургів

І шалені замахи катів,

І розгул звіроти навісної, —

Ще не всі розгорнуто сувої,

Є ще не спогадані кати:

Маячня й страхіття чрєзвичайок —

Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк

Більшої не знали гіркоти.
Край нам груди, бий, пали війною,

Розбратом, різнею нищівною, —

Сотні літ — назустріч всім вітрам,

Сотні літ — у крижаній пустелі, —

Не дійти і згинути в хурделі

Чи знайти сплюндрований наш храм. —

Над усе нам — задуми Господні, —

Підемо і приймемо — поклич!

Вихоре полярної Безодні —

Я тебе вітаю, Божий бич!

 

31 липня 1920 Коктебель

 

З російської переклав Мойсей Фішбейн.