Констатуємо результат: ніхто за підсумками виборів 2010 року не зміг би
стати Президентом всієї України. Так воно сталося п'ять років тому, так
воно залишилося і тепер. Переможець президентських виборів Віктор
Янукович за офіційними результатами виборів переміг всього-навсього у
дев'яти областях України. Той самий червоний пояс компактно проживаючих
насильно зрусифікованих українців і українофобських росіян, яким
нарешті перепало щастя, що їхній «зємєля» порулить Україною. За нього
проголосувало в межах дванадцяти мільйонів, це при населенні в сорок
шість мільйонів, з яких тридцять шість мають право голосувати, —
результат чисто арифметичний, але не політичний.
Янукович — Президент частини України. Тобто кожний другий може сказати:
«Це не мій президент, я його зневажаю, бо я його не вибирав» і тільки
кожний третій може сказати навпаки. Ніхто з кандидатів другого туру так
і не зміг набрати 50% плюс один голос, щоб заявити — мене вибрав
український народ. Тобто, будь-хто з цих кандидатів набрав голоси менше
половини народу, які не полінилися піти на вибори.
Українофоби радіють остаточній поразці «помаранчевої революції». Ті,
хто вважає, що все тоді в 2004-му було недаремно, кажуть: «А чого ви
радієте? Ми ще побачимо, чи вашому двічі несудимому з його чорноротою
командою з Ганни Герман (Галини Стеців), Колі Азарова (Пахло) чи
ефесбешних Коновалюка та Колісниченка вдасться забезпечити громадян
європейським рівнем життя, подолати безробіття в країні, побудувати
дороги, підняти соціалку, примусити своїх олігархів платити робочим
нормальну зарплату, а не жебрацькі подачки. Ну і таке всяке. Президент
— це той, хто повинен пахати на народ, а якщо такого не буде, а він
буде собою самозакохано милуватись, то програє, як Ющенко чи Тимошенко.»
Оранжевою чумою були не люди, які вийшли на Майдан відстоювати свої
права. Це сміливі і сильні люди. Оранжева чума — це всі ті політики,
чиновники, перебіжчики, це вся та мерзота, яка примазалась до тих
подій. Всі ті, що стояли на трибуні і тиснулись поближче до Ющенка, щоб
потім після перемоги вимагати собі тепле місце. А якщо хтось з них не
мав доступу запхати своє рило до державного корита так, як йому того
хотілося, то тут же починав співати пісеньку про те, що Ющенко є
нікчема, пасічник, глечечник, бандерівець, трипілець і так далі, і тому
подібне. Оранжева чума — це ті, що прилипли, примазались до так званої
«помаранчевої революції» і отруїли всі ці починання зсередини. Якщо я
почну писати список всіх цих негідників, то це вже буде не стаття, а
велика плахта розстрільного протоколу. І тому найголовніша помилка
Ющенка, яка його згубила, — це питання роботи з кадрами. Він за своє
життя так і не навчився працювати з людьми. Навіть його прем'єрська
школа у Кучми йому не допомогла навчитись цієї премудрості. А хто-хто,
але Леонід Кучма кадрове питання ставив наріжним каменем свого
панування, і зрештою пішов він з політики переможцем, а не переможеним,
як Віктор Андрійович.
Тому оранжева чума — це ті політики, які довели країну до того, що
урка-рецидивіст через якихось 5 років замінює Ющенка на його троні.
Якби ж Ющенко не літав у хмарах і розбирався в людях, то такого би не
було.
Синя слизь замінює помаранчевих у владі. Синя слизь — це переважно
агресивний, фашиствующий совок, що тримає в кулаці тих злиденних, що
все життя голосували за «блок комуністів і безпартійних», роль якого
зараз поки що відіграє Партія Регіонів. Але на відміну від зазомбованих
виборців Сходу, які є більше такими тому, що ті, хто повинен займатись
державною ідеологією, пустили цю важливу для української державності
справу на самоплив, ті, хто ними маніпулює, є такими ж безпринципними,
як і ті помаранчеві вожді, які розсварилися між собою, як тільки
прийшли до влади у 2004 році. Чим синя слизь таких же жадібних до
грошей і влади оточення Януковича краща за брехливих політиків
«помаранчевої революції», котрі зрадили Майдан? — Та нічим. Всі вони з
одного комуністичного гнізда, в якому немає державних, а є тільки
шкурні інтереси покидьків.
А нам треба дивитись у майбутнє. І народ України далеко не той, що був
колись. І якщо новий президент не буде працювати на державу, а тільки
на задоволення потреб оточення, то навряд чи народ України від Сходу до
Заходу терпітиме його бездіяльність і брехню. Поживемо — побачимо.
Володимир Човган-Соколівський
Джерело: Стопком
Наша кнопка
версія для друку
