Kavkazcenter.com - Депортація 23 лютого 1944 року: Операція «Чечевиця»

Депортація 23 лютого 1944 року: Операція «Чечевиця»

23 лютого 1994 року, у 50 роковину більшовицької депортації чеченців до Сибіру, президент ЧРІ Джохар Дудаєв заявив на мітингу в столиці Ічкерії, що відтепер чеченський народ більше не відзначатиме траур, як того хотіли вороги. Чеченський народ вижив в неймовірних умовах російського терору і довів, що має волю і рішучість постояти за себе і свою релігію. «Нашим ворогам хотілося б бачити чеченський народ у вічному траурі, проте цьому не бувати. Відтепер цей день буде Днем відродження чеченської нації, Днем сили духу і віри, які врятували наш народ від знищення.» — заявив Джохар Дудаєв на тому пам'ятному мітингу. 23 лютого 1944 року кремлівським режимом було вчинено жахливий злочин проти людяності. Чеченський народ, як і деякі інші народи Радянської імперії, був поголовно депортований до Сибіру. У люті лютневі морози сотні тисяч осіб запхали в товарняки і відправлені на смерть до степів Казахстану. Депортація була пояснена Сталіним тим, що чеченці «.приєднались добровільно до організованих німцями формувань і виступили із зброєю в руках проти Червоної Армії.». Тим часом, як написав в зв'язку з цим відомий чеченський політолог Абудрахман Авторханов: «Перш ніж підводити заднім числом обгрунтування під сталінські рішення, в результаті яких загинули сотні тисяч безвинних людей, добре було б заглянути в карти військових дій на Кавказі у 1942–1944 роках і побачити, що територія Чечено-Інгушетії взагалі не була окупована — вже тільки через це не могло бути масової співпраці з німцями» (А. Авторханов. Вбивство чечено-інгушського народу. Москва, 1991, -стор.3–5). Причини були абсолютно інші. Як відзначав той же ж Авторханов, причинами знищення горців були: «1. Постійна, безперервна боротьба за національну незалежність чеченців і горців Кавказу. Фактичне невизнання ними деспотичної системи радянського колоніального режиму; 2. Бажання Москви забезпечити Кавказ як тил в майбутніх зіткненнях із Заходом від неминучого внутрішнього загальнокавказького національного фронту проти радянської метрополії; 3. [.]; 4. Не тільки тримати Кавказ як стратегічну базу поза внутрішньою небезпекою і вразливістю, але перетворити його на надійний плацдарм для майбутньої експансії проти Туреччини, Ірану, Пакистану та Індії. Такі недекларовані, але безперечні мотивиЄ якими керуються кремлівські владики в своїй політиці винищування кавказьких народів. Першою жертвою цієї вовчої політики і став один мільйон горцев- чеченці, інгуші, карачаївці і балкарці.» (там же ж -стор. 66). Депортація почалася о 5.00 23 лютого 1944г. Сталін особисто стежив за ходом виселення чеченців та інгушів. На його ім'я Берія посилав секретні телеграми. Державний Комітет Оборони Товаришу Сталіну З 23 по 29 лютого виселені і завантажені в залізницчні ешелони 478,479 осіб, зокрема 91,250 інгушів. Завантажено 177 ешелонів, з яких 157 ешелонів вже відправлено до місця нового поселення. З деяких пунктів високогірного Галанчожського району залишалися невивезеними 6 тисяч чеченців через великий снігопад і бездоріжжя, вивіз і завантаження яких буде закінчене в 2 дні. За час проведення операції заарештовано 1016 антирадянських елементів з числа чеченців й інгушів. Берія, 1.03.44 Державний Комітет Оборони Товаришу Сталіну У проведенні операції брали участь 19 тисяч офіцерів і бійців НКВД (не рахуючи більше 100 тисяч військовослужбовців, знятих з фронту.- Г.Г.), стягнуті з різних областей, значна частина яких до цього брали участь в операціях по виселенню карачаївців і калмиків і крім того братимуть участь в майбутній операції по виселенню балкарців. В результаті проведених трьох операцій виселено в східні райони СССР 650 тисяч чеченців, інгушів, калмиків і карачаївців. Берія, 1.03.44 (див. «Питання історії» 7, 1990, стор. 146–148). 6 тисяч не виселених через «снігопаду і бездоріжжя» чеченців були розстріляні, спалені, втоплені в озері Галанчож. Живцем в аулі Хайбах Галанчожського району спалили більше 700 осіб, серед яких переважна більшість була хворих, людей похилого віку, вагітних жінок і дітей. Перевезення у битком набитих товарних вагонах, що наскрізь промерзли, тривало 3–4 тижні і більш, призвело до того, що в дорозі проходження від висипного тифу, голоду і холоду загинули десятки тисяч нещасних, переважно дітей (вони складали половину депортованих), хворих і людей похилого віку. Тіла померлих не дозволяли ховати, і тому доводилося довгий час везти їх з собою. На нових місцях переселенці опинилися без засобів для існування і житла, що призвело до їх підвищеної смертності (тільки у перші місяці депортації чеченців загинуло близько 200 тис. , не рахуючи померлих в дорозі). У будинки депортованих чеченців (та інших народів) заселялися мігранти з інших місць. На землях чеченців та інгушів, наприклад, за даними на вересень 1956 р. проживало більше 200 тисяч завербованих з Центральної Росії, Дагестану та інших регіонів. У грозненській газеті «Республіка» 17, 1994р. була опублікована стаття про знищення жителів гірського чеченського аулу під час депортації. Вона називалася «Хайбах -аул, якого немає». Ось невеликий уривок з того історичного матеріалу. «У лютому 1944р. у маленькому гірському селищі Чечено-Інгушетії військами НКВД було живцем спалено декілька сотень мирних жителів. У ніч на 27 лютого 1944г в горах випав сніг, ускладнивши і без того важкий шлях у високогірні селища для військ, що виконували «спеціальне завдання» радянського уряду. Майже півмільйонне населення рівнинної частини республіки зігнали на залізничні станції і, завантаживши у вагони, відправили на вірну загибель до далекого Казахстану і Середньої Азії. У горах, куди не могли добратися «студебекери», залишалися люди в стародавніх кам'яних саклях, які нічого не знали про події на рівнині. Як бути з ним? Відправляти з новими ешелонами? Це пов'язано з величезними труднощами. Крім того, вже відзвітували про успішне виконання завдання. Частину здорового населення вирішили зігнати вниз і відправляти услід за іншими. Тих, хто не міг спуститися самостійно — хворих, дітей, старих, — спалити. Через декілька днів колони військових рушили в гори. Жителів, що залишилися, зі всіх хуторів Нашхоєвського округу зібрали в селищі Хайбах під приводом формування транспортної колони для подальшого відправлення на рівнину. Утопаючи по коліно в снігу, поволі рухалися валки людей у супроводі військових. Жителів зібрали в стайні колгоспу імені Лаврентія Берія, яку заздалегідь підготували, обклали сіном, соломою, «щоб до підходу возів з кіньми люди не мерзнули». Разом з хворими, дітьми і людьми похилого віку прийшли і дорослі, молоді люди, що не побажали залишати близьких. Коли всі зібралися (чеченців виявилося більше 700 осіб) ворота стайні міцно закрили. Начальник Далекосхідного краєвого управління, що очолював операцію, полковник НКВД Гвішиані скомандував . підпалювати. Обкладена з усіх боків колгоспна стайня миттєво спалахнула. Коли її охопило полум'ям, величезні ворота впали під натиском людей, і скажений натовп хлинув назовні. Страшні крики дітей, стогони, жах на лицях тих, хто вже встиг вискочити з попелу, живі люди, що горять, на яких лускається і розповзається шкіра. Гвішиані холоднокровно скомандував: «Вогонь!». З сотень люф пролунали автоматні черги. Ті, хто біг попереду, падали під градом куль, затуляючи собою вихід. За кілька секунд утворилася гора трупів, яка не дозволила нікому вийти. Жоден не врятувався. Хатинь, Лідіце. До цих сумних назв слід додати чеченський аул Хайбах, якого вже на картах немає». Садист Гвішиані за цей злочин був представлений Берією до урядової нагороди і підвищений в званні, став генералом. А Сталін «за успішне виконання важливого урядового завдання на Північному Кавказі» всім учасникам операції «Гори» оголосив подяку.. Кремлівський режим до цього дня лицемірно відзначає пам'ять жертв Хатині (Білорусь), де, як стверджується, у вогні загинуло 149 мирних жителів, проте мовчить про свій жахливий злочин в Хайбасі. Мовчить і продовжує геноцид чеченського народу, початий ще царською Росією. ПМ: За даними чеченських істориків, загальна кількість втрат чеченської нації в період депортації з 1944 по 1957 роки склала 50% чисельності народу. Чисельність втрат чеченців з 1994 по 2004 рік склала близько 30%. Ахмед Саралієв