Хід Табачником

Україною прокотилися протести проти призначення Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України. Такою виявилася прогнозована реакція українців на один з моментів політики нової влади. Про що це свідчить?

 

Насамперед про те, що ми, українці, не миритимемося з жодним проявом неповаги чи зверхності щодо нашої історії, культури, національної самобутності. Протести — очевидне підтвердження того, що процес прирощення національної свідомості неухильно зростає, переважно всупереч намірам та бажанням влади. Але мова тут не про сам факт протесту проти Табачника. Тут — про спосіб мислення антитабачниківського спротиву.

 

Заявляти про недопустимість перебування даної особи на міністерській посаді в Україні зовсім не подвиг — це природний святий обов'язок кожного мислячого українця. Справа в іншому: цей протест не повинен бути, так би мовити, вузькопрофільний, тобто лише проти одного того чи іншого представника шовіністичних україножерів.

 

У недалекому 1990 році студенти у Києва голодували, вимагаючи відставки голови Ради Міністрів Віталія Масола. Домоглися. Масола звільнили. А система залишилася…

 

У 2004 проходила акція «Кучму геть!» Домоглися. Кучма перестав бути президентом. А система залишилася… Система, яка справно й незмінно продукує такі кадри, проти яких змушені протестувати свідомі українці.

 

Тепер — протест проти Табачника.

 

Дуже ймовірно, що це призначення стало своєрідним піар-кроком, запасним ходом на випередження й подолання прогнозованої ситуації, своєрідним резервним імітаційним набоєм Януковича. Знаючи, що свідома українська громадськість ніколи не сприйме його як Президента України, вирішив просто випустити пару невдоволення, щоб не назбирувалася, не створювала громадського тиску на владу, не була потенційно вибухонебезпечною. Отже, призначено того, хто має виразно гіршу репутацію серед українців, хто неодноразово «засвітився» явними антиукраїнськими заявами, котрі не забуваються і не прощаються.

 

Розрахунок: увага перемкнеться на Табачника, запал використається на створення напруги довкола цієї особи, а тоді Янукович (читай — система) просто звільнить його. Табачник свою місію виконав: пару випущено, сплеск невдоволення погашено. А система існує! Ще й має нагоду переконувати, що вона хороша, справедлива, українська, а він, Табачник, дійсно негідник… Недогледіли, виправилися. Тепер любіть нас, тобто систему, що звільнила такого негідного вам Табачника.

 

Могли би панове з відділу пропаганди і щось нове придумати, а не просто змавпувати сталінські методи роботи. Або не ті університети закінчували, або їм мало платять…

 

Загострювати увагу лише на відставці якогось окремого чиновника з числа україножерів, хай навіть яскраво вираженого — самообман. Сам він туди не потрапив і потрапити не міг в принципі — поставила його туди система. Кого вона поставить на його місце? Українця? Націоналіста? Отож бо й воно…

 

Кожен продавець на ринку має чітку мету та діє за принципом: загадати ціну таку, щоб поторгуватися, дещо скинути і отримати своє, заплановане. І жодної копійки менше. Така ж ситуація і з призначенням Табачника. Він — просто гарматне м'ясо, рано чи пізно призначене на жертву заради міцності самої системи. І поки вона існуватиме, будуть нові подібні призначення, і, не виключено, нові гучні звільнення, нові «жертви». Заради системи.

 

Іван Кілик

 

Джерело: Бандерівець