За що воювали українські герої?

23 травня в Україні відзначається День Героїв — щорічне свято, встановлене на честь українських борців за волю України — лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН.

 

Хотілося б приєднатися до вітань і добрих слів, що лунали в цей день на адресу всіх героїв, особливо тих, хто пережив криваві жорна війни, тюрем та заслань, виборюючи право мати власну державу.

 

«Не за владу, славу чи гроші
Їх пам'ятають береги Черемошу -
Не сховались, лишились,
Вони знали за що вони бились.» (Хорта)

 

Не завадило б і нам згадати, за що боролися наші українськіі герої.

 

В серпні 1943 року на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН була прийнята Програма, яка стала програмою Української Повстанської Армії.

 

 

ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНЧА АРМІЯ (УПА)

(Прийнята на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН в серпні 1943 р.)

Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «нової Европи».

УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашисько-націонал-соціалістичних програм та політичних концепцій бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російськогокомунобільшовизму і проти німецького націонал-соціаліму.

УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, «визволяв», «брав під охорону», «під опіку» інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство, грабунок. Тому УПА бореться проти російсько-більшовицьких і німецьких загарбників поки неочистить Україну від усіх «опікунів» і «визволителів», поки не здобуде Української Самостійної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно і культурно жити та розвиватися.

УПА за повне визволення українського народу з-під московського більшовицького ярма, за побудову УССД без поміщиків, капіталістів та без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.

В українській державі влада вважатиме за найвищий обов'язок інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів у своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення. Українська народна влада всі економічні ресурси та всю людську енегрію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціального ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.

В лавах УПА борються українскі селяни, робітники та інтелігенти проти гнобителів, за УССД, за національне і соціальне визволення, за новий державний порядок та новий суспільний лад:

1. а) За знищення більшовицької експлуататорсько кріпацької системи ворганізації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністюнароду, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян.

б) За безплатну передачу селянам західних українських областей всіх поміщицьких, монастирських та церковних земель.

2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна — кооперативно-громадською.

б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.

3. а) За загальний 8-годинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримуватиме за неї окрему зарплату.

б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд, а в національно-державних — премію.

в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.

г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.

4. За вільне ремесло, за добровільне об'єднання ремісників у артілі, за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю і вільно розпоряджатися своїм заробітком.

5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.

6. За повну рівність жінки з чоловіком у всіх громадських правах і обов'язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легку працю, щоб жінка не шукала заробітку в шахтах, руднях та на інших важких промислах і внаслідок цього не руйнувала свого здоров'я. За державну охорону материнства. Батько сім'ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки і неповнолітніх дітей.

7. а) За обов'язкове середне навчання. За піднесення освіти і культури широкої народної маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, театрів тощо.

б) За поширення вищого і фахового шкільництва, за невпинне зростання високо-кваліфіковонних кадрів фахівців на всіх ділянках життя.

в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, помешканнями та навчальними приладдями.

г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління — моральний, розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових , культурних надбань людства.

8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких матеріальних основ праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійним про завтрашній день та про долю сім'ї, міг віддатися культурно-творчій праці: мав потрібні умови до праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій розумово-культурний рівень.

9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва.

б) за широке запровадження охорони народного здоров'я, за поширення мережі лікарень, санаторіїв, курортів та будинків відпочинку. За збільшення лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров'я.

в) За особливу державну опіку над дітьми і молоддю, за поширення мережі дитячих ясел та садків, санаторіїв, таборів відпочинку, за охоплення всієй дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.

10. а) За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світоглядних доктрин і догм.

б) За вільне визнання і виконування культів, які не суперечать громадській моралі.

в) За відокремлення церковних організацій від держави.

г) За культурні взаємини з другими народами, ща право виїзду громадян за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя і культурних надбань інших народів.

11.За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.

12. За рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних та громадських правах і обов'язках, за рівне право на заробіток і відпочинок.

13. За вільну українську по формі і по змісту культуру, за героїчну духовність, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.

 

В червні 1950 року Конференцією ОУН були ухвалені деякі зміни та доповнення Програмових постанов. Цікавим є той факт, що в новій редакції відсутні згадки про боротьбу з «німецьким націонал-соціалізмом», головним чином через те, що на 1950 рік такий стан речей вже був неактуальний. І навряд чи провідники ОУН ХХ століття могли знати, що в незалежній Україні ХХІ-го століття націонал-соціалізм не тільки відродиться, але й  претендуватиме називатися українським національним патріотичним рухом.

 

Велика промисловість не стала національно-державною власністю, а зосередилася у приватній власності кількох олігархічних сімей при владі. Про те, щоб робітники приймали участь участь у керівництві заводами, можна тільки мріяти. Принцип керівництва на підприємствах залишається  комісарсько-партійним, адже більшість власників є колишніми партійними комуністичними діячами. Робітники не тільки не приймають участі у прибутках підприємства, але й не отримують справедливої оплати своєї праці. Досі немає потужних профспілок, які б захищали інтереси працівників. А ті, що намагаються це робити, зазнають шаленого тиску з боку влади.

 

Намагаючись допомогти прогодувати свої сім»ї, жінки змушені шукати заробітку і в шахтах, і в руднях та на інших важких роботах.  Змушені полишати своїх рідних та їхати на заробітки за кордон. Але й це не завжди дає змогу для забезпечення матеріальних і духовних потреб сім'ї.

 

Мережі ясел, шкіл, вищих учбових закладів, особливо українських, скорочуються. Недостатнє фінансування та експерименти у медичній сфері  звели нанівець і так недосконалу систему охорони здоров'я, замість сприяти охороні народного здоров'я, поширенню мережі лікарень, санаторіїв, курортів та будинків відпочинку, збільшити лікарські кадри.

 

Матеріальна основа праці інтелігенції не дозволяє їй  бути цілком спокійною про завтрашній день та про долю сім'ї. Більш того, замість можливості віддатися культурно-творчій праці: мати потрібні умови до праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищувати свій розумово-культурний рівень, українська інтелігенція — лікарі, вчителі, рядові службовці, змушені  шукати заробітку на стороні, що негативно впливає на якість їхньої роботи.

 

Про стан свободи друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду годі й казати. Ми на кожному кроці можемо спостерігати, як влада намагається придушити основні свободи вільних людей.

Останні вислови державних «діячів» (які мимоволі наштовхують на думку про їх окупаційну сутність) у Криму демонструють нехтування  правом національних меншостей плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.

 

Все це аж ніяк не сприяє  всебічному гармонійному розвитку молодого покоління — моральному, розумовому та фізичному.

 

Вільна українська по формі і по змісту культура, героїчна духовність, висока мораль, громадська солідарність, дружба та дисципліна існують в Україні не завдяки державній політиці, а всупереч їй.

Все сказане дає привід стверджувати, що боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу триває понині. І якщо старше покоління усунеться від цієї боротьби, не виключено, що майбутні покоління  будуть чествувати за героїв наших дітей. І багатьох — посмертно. Тож ми маємо зробити вибір — або прийняти естафету боротьби самим і передати наступним поколінням таку омріяну нашими дідами вільну Україну, або перекласти цей тягар на власних дітей.

 

Оксана Стельмах, для Політклубу